Після вечері будинок завжди стає іншим. На кухні вже нікого немає, тільки на столі залишилися розколоті горіхи на важкій дерев’яній дошці. За вікном давно стемніло, і тільки світло з коридору лягає вузькою смугою на підлогу. Я проходжу повз нього, але зупиняюся біля відчиненої шафи. Усередині темно, пахне сухим деревом і чимось солодким. На полиці стоїть маленька свічка, залишена ще з минулої зими.

Час її запалити.

Віск повільно нагрівається, і кімната наповнюється густим цукровим запахом, у якому є щось гірке і димне. Я залишаюся біля столу, слухаю, як потріскує ґніт, і дивлюся на горіхові шкаралупки, розкидані по дошці.