Вона з’явилася в моєму житті без попередження.

Не привіталась. Не назвала свого імені. Просто сіла навпроти в напівпорожньому барі й замовила щось солодке, терпке, з присмаком темного шоколаду.

На її пальцях блищав лак, а від волосся тягнулося щось зелене й гірке, ніби розчавлене листя після дощу. Крізь цю гіркоту проступало сухе тепло деревини, змішане з запахом шкіри й диму, що в’ївся в одяг після довгої ночі. Коли я відвів погляд, її вже не було.

Я просидів там ще кілька годин, намагаючись згадати її обличчя.

Не зміг.

Але наступного ранку прокинувся з чітким відчуттям, що вона знову була поруч.